Туристичний похід місцями бойової слави
за маршрутом “м. Шепетівка – с. Корчик Шепетівського району”, присвячений 65-й річниці Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні

Вклоняємось живим,
Пам’ятаємо про загиблих.

Мета походу:
побувати на місцях бойових дій під час Великої Вітчизняної війни 1941-1944 років, якими так багата Шепетівщина; продовжити пошуково-дослідницьку роботу по встановленню імен полеглих, а також спогадів живих учасників тодішніх військових подій; виховувати почуття патріотизму, любові до рідної землі, природи, вшанувати пам’ять загиблих, доглянути могили.
Одним із заходів НВО №3, присвячених 65-й річниці Великої Перемоги у Великій Вітчизняній війні, був одноденний туристичний похід місцями бойової слави. До складу туристичної групи увійшли учні 8-10 класів – Івчук Сергій, Василишин Юрій, Войтович Володимир, Нетикша Віталій, Ткаченко Павло, Зінчук Вадим, Верхогляд Андрій, Солодков Євген, Прус Андрій, учитель Губкевич В’ячеслав Васильович.
Вищезгаданий маршрут був обраний не випадково. Напередодні учасники групи, ознайомившись із літературою, матеріалами з краєзнавства, що стосуються подій Великої Вітчизняної війни, вирішили побувати в тих місцях, де знаходяться братські могили загиблих воїнів. Адже серед цих людей були тисячі мешканців з Шепетівки, навколишніх сіл – Климентовичів, Романова, Корчика, Хутора та інших…
Подорож проходила по території Малого Полісся, а саме через Шепетівську рівнину, яка займає найпівнічнішу частину Хмельницької області і відзначається такими абсолютними висотами поверхні (в середньому 220-240 м.). Ріки Цвітоха, Корчик, що відносяться до басейну річки Горинь, мають в межах рівнини широкі, неглибокі долини. Тут відсутні балочні форми рельєфу, рідко зустрічаються яри, зате в умовах поширення пісків і супісків вітри сформували бархани і дюни (між Шепетівкою та селом Романів Шепетівського району), які пізніше були закріплені лісом. У зв’язку з переважно плоскою поверхнею Шепетівську рівнину називають ще Ганнопільським плато. Північ Шепетівщини славиться рідкісними видами рослин, дерев, птахів, болотами, які потребують охорони.
Подорож мала неабияке значення з точки зору спортивного інтересу, тому що пролягала по пересіченій місцевості, що створювало певні труднощі, які приходилось долати учасникам походу, адже подорож велосипедною.
Туристичний маршрут проходив за таким напрямком: м. Шепетівка (НВО №3) – у північному напрямку через річку Цвітоха до урочища Грабова Буда (по колишній вузькоколійці – полонені заготовляли деревину сосни для відправки в Німеччину) – далі у Північно-Західному напрямі до урочища Вовчі гори (протяжність біля 10 км. від міста) – на Північний-Схід до урочища Зелене Болото (біля 8 км від Вовчих гір) – до села Романів – далі на північ, перетинаючи річку Корчик, до села Корчик.
Зворотній маршрут:
с. Корчик (Шепетівський район) – на Південний-Схід до села Романів – на Південний-Схід до села Климентовичі через р. Цвітоху – на Південний-Захід до м. Шепетівки. Протяжність походу становила майже 60 км.
Що ж говорить історичне минуле?
Та давайте уявно зазирнемо під… коріння дерев наших лісів. На нас ще чекають сенсаційні, хоча б місцевого масштабу, майбутні відкриття різних схованок зброї з часів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. З різних причин це, за переказами, робили і місцеві жителі, і воїни протиборствуючих армій, і партизани… Під корінням теперішніх Шепетівських лісів залишилися лежати навіки і останки людей багатьох націй.
Найбільший некрополь з розстріляними євреями тамує свій біль і сум на Славутській розвилці під Шепетівкою. Пропали від рук фашистів і їхніх посіпак в тих кагатах смерті чимало і наших слов’ян – українців, росіян, поляків. За профашистського угорського правителя Хорті угорці (мадяри) брали участь на Шепетівщині в облавах, в охороні об’єктів. Були жертви і серед них, хоча прагнули, на відміну від німців, більш примирливо контактувати із радянськими партизанами, із вояками УПА. Один із підпільників Безштанько-Франко після війни згадував – як вдалося в лісах домовитися з мадярами про “бартер” – ми їм годинники, вони нам міни… Старожили лісових сіл Шепетівщини засвідчують – під корінням в деяких кварталах Шепетівського лісу покоїться ще чимало зотлілих кісток вояків з Червоної Армії та третього рейху.
Чимало радянських бійців німецькі окупанти гонили на примусову праці на лісорозробки за урочищами Грабова Буда, Вовчі гори, Зелене болото, в 41-му і в 45-му кварталах. Там і жили, там і вмирали від голоду, хвороб, виснажливої праці. Замордованих росіян, українців, представників багатьох інших націй з колишнього СРСР ховали там же – під деревиною чи на галявині. Німців, які загинули в боях з партизанами, теж з лісу не всіх вдалося вивезти. Під виселком Крижова Буда були військові похідні лазарети. Десь поруч і закопували небіжчиків. Коли брали з тих місць пісок для насипу автошляху з с. Климентовичі на с. Романів, - згадували водії і дід-каменяр Перерва, - то натрапляли на людські кістки і черепи.
Ні, ще невідомо, коли наші ліси зможуть розповісти до кінця про свої таємниці. Будьмо уважні при облаштуванні нових піщаних кар’єрів, будівництві шляхів, корчуванні пнів. Під ними можна натрапити на солдатські медальйони чи щось інше, що розповість про минуле…
Воїни Шепетівщини під час Великої Вітчизняної війни внесли свою вагому частку у перемогу над фашистами. 4 липня 1941 року місто було захоплено фашистами. Наявність крупного залізничного вузла зумовило більш жорстокий окупаційний режим. На території міста знаходився табір для військовополонених, єврейське гетто, проводились масові розстріли, було знищено біля 30 тис. чоловік. Населення міста та району з перших днів окупації піднялося на боротьбу проти ненависного ворога. Виникли підпільні групи на чолі з О.А.Горбатюком, В.В.Яворським, І.С.Нішенком, А.В.Павлюком, партизанський загін імені Кармелюка, очолюваний І.О.Музальовим. На час визволення Шепетівки цей загін налічував понад 1000 народних месників і перетворився в один з найбільших у партизанському з’єднанні А.З.Одухи. Партизанський загін М.І.Шукаєва завдав відчутного удару ворогові на станції Шепетівка – вивели з ладу 20 паровозів, спалили 13 цистерн з пальним й інше. За мужність і відвагу багато партизанів і підпільників Шепетівщини нагороджено орденами і медалями, а командир партизанського загону І.О.Музальов удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
192 бойові операції здійснили шепетівські підпільники і партизани за час німецької окупації. Пустили під укіс 64 ворожі ешелони, знищили 3000 окупантів. Понад 30 місяців господарювали в Шепетівці фашистські недолюдки. Незабутнім для жителів залишиться день 11 лютого 1944 року, коли війська 60-ї армії першого Українського фронту під командуванням генерал-полковника І.Д.Черняховського після впертих місячних боїв оволоділи містом.